ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня суббота, 23 ноября, 2024 год

ЗАГРАТИ СМЕРТЬ

(лірика Мирона Бялошевського)^*

Мирон Бялошевський (1922–1983) — одна з найцікавіших постатей польської повоєнної літератури, «людина поза устроєм», за виразом Я.Словінського [1, s.15]. Відбувши митарства війни, в тому числі й концентраційний табір, молодий письменник продовжив свою епопею невлаштованості у 1950 х рр., на які й припав його поетичний дебют. Завдяки підтримки колишнього футуриста А.Сандауера у 1956 році, символічному для кожного бунтівника-асоціала, вийшла його перша книга «Повороти речі». Далі був зухвалий, акційно-театральний прорив: М.Бялошевський винайшов свій Театр Осібний — цілком окреме, позасуспільне явище, яке виносить на поверхню людське прагнення свободи, гри й радості, принципово незавершене, незапрограмоване, позначене віянням випадку — у розумінні «об’єктивного випадку» сюрреалізму.

Сни, мовна гра, чорний гумор, абсурд зливаються тут у дивовижному оркестрі тілесного переживання. «Суть є найважнішою… Те, що діється, — зізнавався автор в інтерв’ю 1971 р. — Скільки речей одночасно відбувається, поблизу мене, до ладу, чи не до ладу. Усвідомлення, непорозуміння, діалогові ситуації, якісь історії. До того ж через моє відчуття. Або навіть донесення якоїсь ситуації: тією, що відбувається коло мене. Тієї, в якій беру участь, повстаю героєм, або напівгероєм. Або навіть переказане кимось. Важливі усі подробиці, бо інакше не буде воно насиченим… поза тим є тільки література, афоризм, брак людини…» Людину Мирон Бялошевський шукав у тривіальних ситуаціях, зав’язуючи розмову із нефахівцями, не-артистами, але перукарями, прибиральниками, водіями, покоївками, — так спогадує його учениця А.Соболевська [3]. Був голодний на пізнання людини, і в місті мав такі знайомства, яким щоразу дивувалися його колеги-театрали. Захоплення гротеском, кітчем, міським фольклором, екзотикою базару, автентикою мовлення перейшло з лірики Бялошевського в театр. У пізнішому театральному доробку надзвичайно цікавим є також його кабаре Кічі Кочі, що було реакцією на військовий стан початку 1980-х рр.

Вистави Осібного Театру ставилися у приватному помешканні письменника протягом 1955–1963 рр. і показували нове відродження авангарду, щоправда, у кишенькових умовах свободи. Лірика цього часу, визначена дослідниками як лінгвістична, позначена глибоким ігровим зацікавленням словом, що сприймається як багатоаспектний організм. Відтак перекладати цього циніка й ворохобника надзвичайно складно (чого варті хоча б такі вірші, як «Випадок з граматики» або «Замикання»). Речизм Бялошевського, наполеглива депоетизація, схильність до уживання турпізмів часто розглядається як своєрідний спротив системі обмежень [2, s.65].

У 1970 р. Бялошевський опублікував перший прозовий твір — «Пам’ятка з варшавського повстання». І як належить, далі одна за одною з’явилися нові збірки прози — «Свідчення дійсності» (1973), «Шуми, зліпки, тяги» (1976), відкриваючи розрив з умовностями традиційної нарації [2, s.65]. Осібність всього, що робив М.Бялошевський, є очевидною на тлі кількох поколінь, у перетині яких постає його творчість. Поставангард?.. Неофутуризм?.. Прихильники цього дивакуватого митця пропонують розглядати його спадщину у межах сюрреалізму, спогадуючи зокрема пильне зацікавлення сновидою реальністю, проблемою епіфанії (згаданий аспект актуалізується особливо у 1980-х, на тлі серцевої хвороби і перебування письменника у лікарні). Принципова незавершеність і процесуальна націленість більшості проектів Бялошевського, гра із предметністю, «театр смерті» (вислів Т.Кантора) — все це змушує припустити складність і нетиповість розглядуваної тут постаті у межах польського повоєнного сюрреалізму. Бо такого явища, як пише більшість дослідників, не було… Втім, при читанні лірики і наполегливій спробі уявити його драму на сцені, виникає стійке відчуття подібності із ще одним, тепер уже українським, неформалом, батьком хепенінгу — Ігорем Костецьким, який так само загравав із смертю, ховаючись у словах.

Увазі читачів пропоную переклади лірики М.Бялошевського різних років, здійснені за виданням: Miron Białoszewski. Wybłr poezji. — Warszawa: Kama, 1996. — 208 s. Добір перекладів визначений прагненням представити цього автора в еволюції і, за можливості, у різних іпостасях його різнопланового «я».

Рекомендована література

1. Fazan J. Ale Ja nie Bóg. Konemplacja і teatr w dziele Mirona Białoszewskiego. — Kraków, 1998. — 198 s.

2. Literatura Polska. Encyklopedia PWN. — Warszawa, 2007. — 864 s.

3. Sobolewska A. Maksymalnie udana egzystenzia. Szkice o życiu i twórcości Mirona Białoszewskiego. — Warszawa, 1997. — 126 s.

Анна БІЛА

ДОНЕЦЬК

---------------

^* Запропонована розвідка і переклади виконані за стипендіальної підтримки Каси ім. Й. Мяновського (Польща).

Мирон БЯЛОШЕВСЬКИЙ

ЗЕЛЕНИЙ: ОТЖЕ, ІСНУЄШ

 

Ти є… чи не є…
вірити в тебе чи сумніватися
з чого б не був —
              або десь навіть
             з нічого був

— зеленієш —
від місячної глазурі
зимового краєвиду

 

просто фаянс
дещо зужитий
і зимний —

із орнаментом дерев та імли
на березі
І хоч нічого не знаю про тебе
ані про хробака мікропустки
                який гризе погризом
ані про називання тебе снігом

межею містечка
сподом
тихої ночі

можеш зіграти для мене
найпрекрасніша частино
неспокою

 

 

ДО НН.

 

раптово
з’являєшся
із змішаних форм вулиці
випуклість ніг

твориш

наближаєшся — пів
проминаєш — пів

як же мені шкода
тієї завжди невидимої однієї частини!
відходиш — пів
рух іншого
          дробиться
                на щоразу дрібніші
                           кавалки

 

нічого не зосталося з тебе
раптово

 

З циклу «Лірика у передсонні»

 

ЛІРИКА СПЛЯЧОГО

 

пурх-пурх
пурх-пурх
на трапеціях приснулостей

 

пурхаю
в літаючому цирку речі
над тобою
над явним
над звичайно притомним

 

я є усіма
і був усіма речами
та не тобою
тільки не тобою
мій лежачий на дні
моя горо віддихів
яка танеш
пробудженням
ти мій
який сплинеш

 

 

МОЯ НІБИ УТОМА

 

Артурові Сандауерові

 

Вище
                  сигнали образу
                                присутності дотику
                  усі зміни чуттів…
Найнижче — я
                 з моїх грудей виростають
                 сходи речовності

 

І нічого не відчуваю.
Ані сочистості.
Ані кольору.
Не є не лише

           якимсь із заповітних героїв
але гіршим за псину
          кинуту на дно помирати
          з паруючими угорі
          пухирями віддиху
гіршим за картопляну матку
         яка випустила величезні зелені роги
        і сама — очманіла
        поволі вмирає

Втримай мене
Конструкціє мого світу!

 

 

СВІДОЦТВО СНУ

 

За парканами ліжок
ми — кіношні будки
сну.

 

Не можемо тупнути
ані клацнути.

 

Щонайбільше
кричимо мавпячою мовою,
нашим старим наріччям,
про найновіші речі.

 

І насправді
переживаємо тоді
власну цивілізацію.

 

З циклу «Автопортрети»

 

СІРЕ ПИТАННЯ

 

Біле зайшлось смарагдовою сірістю:
          білий папір з кухлями на столі
          кавалок постелі
          чайник.

 

Який то відблиск
заступив вікно

 

Що там чути
сьогодні
у падолу міста

 

Який то день створення світу
і яких людей

 

 

РАДІСНИЙ АВТОПОРТРЕТ

 

Не думайте, що я нещасливий.
Тішуся, що думаю.
Думаю, що тішуся.

 

Свідомість — це танець радості
Моя свідомість танцює

перед глеком дощу
перед розлупаною стіною
перед споживчим магазином із збіговиськом капусти
перед вустами розмовляючих приятелів
перед власною неочікуваною рукою
перед неясною різьбою дійсності —
у перебігу найцікавішої гри
і найпіднесенішої набожності
моя свідомість танцює.

А коли урветься танець,

як звичайно завершується кожна нитка,
піду на небо —
де нічого не чути,
де від початку був, перед тим, як бути,
де вже до кінця буду, коли не буду,
там — радість невимовна.

………………
Це все.

 

З циклу «Гротески»

 

ЗАЗНАЧУ: МІГ НЕДОЧУТИ

 

Текля Текля
Текле, — кричить годинник

 

Нема Теклі,
виїхала Текла.

 

Як же Текла виїхала,
коли крісла замкнені
         горщечки замкнені
         жирандолі замкнені —
як же вона виїхала

 

Текля Текля
Текле, — кричить годинник

 

Не було Теклі,
не було,
навіть якщо люстро в люстрі
в люстрі люстро
люстро в люстрі —
не було її,
не було.

 

Текле…

 

І годинник заснув.

 

 

БАЛАДА ПРО ПОХІД ДО МАГАЗИНУ

 

Найперше вийшов на вулицю
сходами,
ах, уявіть собі,
сходами.

 

Потім знайомі незнайомих
мене проминали, а я їх.
Зважайте,
ще не бачили,
як то люди ходять,
зважайте!

 

Зайшов до повного магазину;
горіли скляні лампи,
бачив когось — хто виходив,
і що чув?.. що чув
шум пакетів і людське говоріння.

 

Але направду
направду
вернувся.

 

З циклу «Хроніка випадків»

 

ВИПАДОК З ГРАМАТИКИ

 

ті                    у                             тих
бували бувальці мешкали мешканці
небувалі                  необмешкуванці
в цілому                   в те місце
набуте
збути, збиток

натихмісць
натомість
не містить ся

у голові
тих              на              тих
убивство!

 

З циклу «Ретори»

 

ЗАМИКАННЯ

 

зовсім випадкова перукарка
зовсім випадкова малярка двері
на першому поверсі
захлопнулись
зовсім якась
о
зовсім якісь
в заокругленню до себе
і навзаєм:
малярка двері перукарки
перукарка малярки двері

 

З циклу «Одне при іншому»

 

НЕДОПИСАННЯ

 

прийди

писання

носом
сексом
трафом
чудом
мусом
чурком
зизом
щупом
бочком
торком

було

піш-ло

 

ПРИМХЛИВА ОСОБА

 

я сучасний
якнайсучаснійший
хочу сповнитися хотінь на сьогодні сьогодні
перед переходом у язавтрашність

 

ПОЛЯЧКА САМА З СОБОЮ

 

 

не обдаровує всіх собою

що хочуть

що я хочу

об себе

не вдасться!

з собою

 

З циклу «Було і було»

 

 

 

ТАНЕЦЬ НА ОБЕЗЗВУЧЕНИХ ПОМИЛКАХ

 

 

Заспокойся, Бялошевський,
був сьогодні першим щасливим
(гумор як римар

впав! о

спокій
непокій),

ти не перший нещасливий,
перед тобою, зараз, після тебе
                                              мільйони
                           мавпільйони
             таких
перероби себе
на інше, вийди з мавпільйонів
у малопільйони
                                           або як дуже
пиляних
                         то чимсь дужим,
бо хочеш бути дужим,
отже, перероби

 

ПЕРШЕ ВПУ…

 

Перше впущення. На мою стелю.
ЇЇ підлогу. Тієї пані. П’ята п’ятнадцять.
Завтра. Винятково пізно. Бо то по-
неділок. Як на впущення.
О! Вже далі. Що та пані наді
мною щось так ввпускає й пускає
Одягнувся. Губить чи що? Чи з рук
їй все пада. Щось. Випадає
Цілий день? до 1 ночі
В санаторію теж так було
над Баскою. При тому, що там
не впущення. Пересування
весь час. Як тоді
пішли перевірити! Тихо! Й нікого.
…………….
Має бути свідченням
епохи
собі ні? хіба теж
остаточно стати самому
людиною теж

 

З циклу «Відчепіться»

 

ВІДЧЕПІТЬСЯ

 

Від старого помешкання
від Маршалківської
від що було до інфаркту
від себе
від страху

Помалу
хоче чи не хоче
спадає

 

У ЦІЙ ПЕРСЬКІЙ ТИШІ

 

В кожну ніч пістрять і пірнають
чую ко котурна,
грее ебе ться

Знаю вас: заженете ніч
як курку,
вона походить з Персії теж
подібно
в її теплі сидить знаєш
не одна

 

 

 

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!

Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий* Осталось символов