ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня суббота, 23 ноября, 2024 год

Своими лучшими друзьями Петр Свенцицкий считал Станислава Цетляка и Григория Ициксона. Часто вспоминал их, называл настоящими писателями. Теперь и у нас есть повод вспомнить о них: в домашних архивах сохранились шу- точные мемории, стихи и рисунки его друзей, добавляющие несколько штрихов к мифу о «донецком Сковороде».

Станіслав ЦЕТЛЯК:

Отже, далі. Отримав зараз твого листа, де ти пишеш про рецензію, вірніш, про те, як не пишеш рецензію. Саме сьогодні дзвонив мені Петя і казав, що зайде увечері. Це, втім, означає, що колись він зайде. Я поговорю з ним, і якщо він не зможе тобі написати, бо зараз у нього лихоманка перед сесією, то я вишлю сам декілька його думок. Він завжди радше працював язиком, аніж пером — ніяк не забуду, як він, собака, не написав рецензію на Зайцева до літ. газети, — а цю рецензію разів зо двадцять імпровізував і блискуче того Зайцева розбивав.

Жорстокі закони дійсності переробили навіть романтика Петю. Він став гнучкий і вельми дипломатичний. Наприклад. Його начальник Козодоєв (поет) хотів був відкрити йому очі на деякі закони поезії. Пе- тро звичайно вислуховував дуже уважно і радісно казав: «Все це глупство! Ось слухай…» Десь через півроку Петро помітив якесь охолодження з боку Козодоєва. Як людина метка, Петя одразу збагнув, що Козодоєва ображає така відповідь. Як людина, гнучка у пристосуванні, Петя одразу змінив тактику. І коли Козодоєв сказав, що Пікассо — ніщо, бо того Пікаса не визнала жодна велика людина — наприклад, Шолохов не визнав, — Петя не став сперечатися, а дуже дипломатично почав реготати. Козодоєв спитав: «Ти чого іржеш?» Але Петя, пам’ятаючи, як діють його відповіді на- чальника, благо розумно змовчав і продовжував сміятися. Петя оповідав, що Козодоєв не образився, а тільки закричав: «Мені пора на чергування!», вибіг з редакції і побіг вулицею. Де він чергував, Петя не знає.

Григорій ІЦИКСОН:

Осіння біда не спуска нам,

І жити на світі — не мед, —

Я хочу сконать під парканом,

Як мусить конати поет.

Я мушу цей жереб обрати —

Згадавши цю землю добром, —

Або під парканом сконати,

Або-де завгодно — з Петром.

А поки — якщо знадобиться

Розвіяти туги туман,

Я йду не на річку топиться,

А йду поскоріше напиться

З Петром під найперший паркан.

Ми кажемо: «Будьмо здорові!

Шукаймо розряду в вині!»

І я наливаю Петрові,

А він наливає мені.

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!

Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий* Осталось символов