Интеллектуально-художественный журнал 'Дикое поле. Донецкий проект' ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ Не Украина и не Русь -
Боюсь, Донбасс, тебя - боюсь...

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня понедельник, 14 октября, 2024 год

Жизнь прожить - не поле перейти
Главная | Добавить в избранное | Сделать стартовой | Статистика журнала

ПОЛЕ
Выпуски журнала
Литературный каталог
Заметки современника
Референдум
Библиотека
Поле

ПОИСКИ
Быстрый поиск

Расширенный поиск
Структура
Авторы
Герои
География
Поиски

НАХОДКИ
Авторы проекта
Кто рядом
Афиша
РЕКЛАМА


Яндекс цитирования



   
«ДИКОЕ ПОЛЕ» № 11, 2007 - ПТИЦЫ

Андієвська Емма
Германия
Мюнхен





НАВКОЛО СЕРЦЕ

Ніж — з грудей — серце — і на світло денне, —
Воно ж — ледь блимає, — й — шлях — до сирени, —
Спів обіця — золоті гори й руна,
Лиш серце має вмерти — на дротині.

На язиці льодяник-ранок тане,
Латки — скрізь — залишаючи гудрону.
З алеї — в парк — у три ноги — модрина, —
Слід — сірі клапті, які — від хітону.

Та серце — на сирен без плоті — погляд,
Дарма що почорніло геть і спухло,
И на нього вже полюють — й макроподи,

Чекаючи: на кінець світу піде —
За співом — чи, — як фарш, — в протитіла,
Щоб — за еон — шматочком пастили

ЩЕ ІНШИЙ ПОДАРУНОК

В шкарпетках різних, в дранті — маргінал —
У новій ніші — раптом — на віверу.
Лише казан приріс до спини й варить
Стару ще дійсність, що — ніяк — панель.

Парадний фрак, та лихо: шкарбанів —
З ніг не стягти, а їх — усі розвори,
Щоб — зайвий раз, — хоч пальцем — шаливіра.
Й зі шпулі — стрічка, і звитяги — нуль.

Та попри негаразди, рифи й вади,
Вже наближаються цілющі води.
І з сонця, яке — тільки облямівку,

В весільній сукні — довгождана мавка,
Й зі склянок, густо вплетених в вінку,
Мед цілувань, що — із джерел дзвінких.

ПОЧАТОК ДНЯ

Ножем — півнеба — товсто — маргарин
Світанку — тим, які — кармін проспали.
Стіна з черви, вся кошеніль — в запілля
Й на їхнє місце — крейдяна гора —

Та — де-не-де — ще просмики мурен
В повітрі, де — снів велетні — у поло,
Хоча і їх — поволі — вбік — пропелер,
Що путівців пильнує — і порон —

Й щоб — горобці — буття — не надто — тешу, —
Скрізь — віко дня — в цементну скриню — тишу.
Розподіл сил: перед веде полуда,

Що захопила перший плян й всевладдя.
Й лиш в затінку, який — увесь — орляк,
Великим листям бавиться малюк.

НОВИЙ ТЕРЕН

У вічність, — іншу форму небуття, — квиток, —
Пливуть сновиди, привиди, галери.
На березі — у пітьмі — канелюри
Відсвічують, щоб лоцман — від грози — літак.

Енергії — в рубки, водойми, речі — стік —
Повз пасма гір — камінні формуляри.
Замість світила — обрис виру; ліра
Чека Орфея — з випадкових дискотек.

Вартовий тліну — ще горта періпли,
Рахуючи — у ринві — кожну краплю,
Бо — ще раз вдих, — і під пахву — манатки.

Й зірки, нанизані на довгу нитку,
Торкаючися мачт, дахів — на мандарин,
Що, — далі падаючи, — все новий терен.

ЩЕ ОДНЕ ВЕСІЛЛЯ

Потвори — з площі, — в роті — по торцю,
Яких — в повітря — висмикнув смичок, —
Все довшають. Від башти — лиш рівчак,
Де — хворостиною — трюмо — пацан.

Буттю — ще міцно — груди — міоцен.
Дарма що — щипці — тіло — і канчук.
Святкують тлін, й кілометровий чек —
Над містом — напрям, де — на манівці.

На стику дійсності з недійсним — втулки
Повикидали — й невимовне, — тільки
Ледь — пальцем, і весь антураж похмурий —

На світла лялечки, що ними — марить
Дух димарів, — й підкови цокотять,
Весілля ж бо, — й хвіст — кулаком — коти.

КАПІЛЯРИ

Буття — у тимчасову кахексію, —
Від обрію — ключиці перебиті.
Рухоміші здолали перебути
В кружалах, щоб — ніде — ніщо — не всує.

Півнеба жовтим язиком звисає. —
Всіх мацаків не встигли відрубати,
Бо — й на низах — доскочили кебети —
И за попелицями, — лиш не гриби, а — сою.

Розщеплення, що надмір целюлози —
В відро, — й на світло — пуп’янки вилазять,
Хоча грубіші верстви — ще холонуть,

Виштовхуючи — в голубінь долини
Й бруски з кристалів, — дійсності полір.
І знов — річки, що — кожний капіляр.

НА ЧЕСТЬ ПІДЛІТКА-МАРИ

Напливом — знову — все той самий кадр:
Накритий стіл для свята, в склянках — рислінг.
Та — ні душі, лиш — зрідка — альбатроси —
Над тарілками, — й море — у жовтку.

Змагання крил — і звинні, і меткі
Для нареченої — і шлейф, і трасу.
Та — вітром — гості, й довго й гостро трусить, —
Хто — ледве — черевичками — паркет, —

Так нагло — в плоть — на поклик окарини.
Це дехто — дівчині — хоч на лету — корону —
Із зел, лілей й травинок запахущих. —

Та вже й майдан для танців — люті хащі.
И вздовж берега, що — довша, — світлу рінь —
В сльозах, — босоніж, — підліток-мара.

СВІТ РОЗТИНІВ

Все ширшає — й за вітром — розтруб ранку,
Куди — з конем — в серпанку — бранка й ферт, —
Те, що лишилось від плачів й офір. —
Й новий — розгін, й нову — святкують бруньку.

Ще по-дитячому — весь обрій бринька,
Для кожного — палітру іншу фарб.
Світ розтинів: з берилами рокфор —
На вибухи — матерію стареньку,

Що поскидала пір’я й напівкеди,
Щоб — шлях — назад, який веде в нікуди —
Повз маслаки і вивихи хребетні,

Що їх — уроєння — на манівцях амбітних. —
Й знов: перелітом — часом — й недоліт,
Де — найтихіше — відстані дола.

 

МАКРАМЕ

Як фарбу помаранчеву — з маклюри —
В кутасті відгалуження й — кулясті.
Відбитки ніг, що — фікусовим листям, —
Самотний єті — на вимогу кліру

Рослинного — на вищий щабель — фльору,
Що вже конала від гниття і млості,
А тепер — соком, — як кавунна луста, —
Що — на весь обрій, — випавши з галери.

А єті, що — всю ніч — плакучу ношу,
Мохом накривсь — й на водограй — у ніші.
Лиш коли смеркне, — кущики прив’ялі

Буґенвілех, що — навколо вілли, —
Водою — й в хижку — знов — на макраме,
Що — за фетиша — друг-чаклун трима.

НОВИЙ КУТ

В повітрі — леза, — механічні скирти
Площин, де вже — вправляються онуки.
Пильнує їх — на довгих цибах — око
Макаки, яке — щойно — із реторти.

Двоє дверей, — як бігуни, — для старту
Приготувалися, та тренер ека
Й ніяк — команди. И деревина зм’якла, —
Доводиться їй скроні й литки терти,

Пильнуючи, щоб — часом — костолузи
Не потіснить, що — під руками — лазить,
Із серця — пластелінові гравюри,

Що, брижачися, із птахами — в вирій,
Політ випереджаючи ракет —
В незнане, що всю дійсність — в новий кут.

 



КОММЕНТАРИИ
Если Вы добавили коментарий, но он не отобразился, то нажмите F5 (обновить станицу).

Поля, отмеченные * звёздочкой, необходимо заполнить!
Ваше имя*
Страна
Город*
mailto:
HTTP://
Ваш комментарий*

Осталось символов

  При полном или частичном использовании материалов ссылка на Интеллектуально-художественный журнал "Дикое поле. Донецкий проект" обязательна.

Copyright © 2005 - 2006 Дикое поле
Development © 2005 Programilla.com
  Украина Донецк 83096 пр-кт Матросова 25/12
Редакция журнала «Дикое поле»
8(062)385-49-87

Главный редактор Кораблев А.А.
Administration, Moderation Дегтярчук С.В.
Only for Administration