Интеллектуально-художественный журнал 'Дикое поле. Донецкий проект' ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ Не Украина и не Русь -
Боюсь, Донбасс, тебя - боюсь...

ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ХУДОЖЕСТВЕННЫЙ ЖУРНАЛ "ДИКОЕ ПОЛЕ. ДОНЕЦКИЙ ПРОЕКТ"

Поле духовных поисков и находок. Стихи и проза. Критика и метакритика. Обзоры и погружения. Рефлексии и медитации. Хроника. Архив. Галерея. Интер-контакты. Поэтическая рулетка. Приколы. Письма. Комментарии. Дневник филолога.

Сегодня п¤тница, 07 феврал¤, 2025 год

Жизнь прожить - не поле перейти
Главная | Добавить в избранное | Сделать стартовой | Статистика журнала

ПОЛЕ
Выпуски журнала
Литературный каталог
Заметки современника
Референдум
Библиотека
Поле

ПОИСКИ
Быстрый поиск

Расширенный поиск
Структура
Авторы
Герои
География
Поиски

НАХОДКИ
Авторы проекта
Кто рядом
Афиша
Яндекс цитирования



   
« » 5, 2004 - ПТИЦЫ

Руднєв Сергій
Украина
ЧЕРКАССЫ





    Якщо для ознайомлення широкої аудіторії з піснею потрібно витримати чимало передумов, то розгорнуті сторінки „Дикого поля» – є диво, до якого зараз прагну дотягнися і я, а надією, аби людські очі, торкаючись рядків, осягали емоцію як цінність.
    Я переконаний, що хтось згори вимальовує нашу долю, і потрібне лише зусілля, аби своєчасно зважити на цю допомогу.
    У 2000-му році я вперше дебютував на пісенному фестивалі – маючи тоді одну-єдину завершену пісню і велике бажання показати її людям. Я і зараз ні-ні, та й зустрічаюсь з (тоді) вінничанином Михайлом Барановським та донеччанином Георгієм Туніним – керівниками моєї першої творчої майстерні, пригадуючи їх приємне здивування змістом моїх поетичних книжок і піснею „Черемха»:
                        І навіщо нижче й нижче
                        Опускаються згори
                        У якімось попелищі
                        Потолочені вітри...
    У царині пісні я тоді почувався пуп’янком, що тільки-но почав розпускатися, розуміючи, що у пісні я можу знівіліюватися з небуттям, або з’явитися – завдяки саме моєму відчуттю хиткої межі між поетичним рядком і пісенним текстом.
    На першому моєму фестивалі я відповів Барановському, що граю на губах – потішивши відповіддю і його, і слухачів. Далі ж випадковістю не було те, що я для себе відкрив, а потім заглибився у можливості спочатку простого, а потім акордеонованого баяну, де за кожним регістром ніби ховається цілий світ.
    Гран-прі на „Українській хвилі» в Сумах і на фестивалі „Приспів» у Івано-Франковську, а також те, що Раїса Кириченко з кількох показаних їй пісень безпомилково знайшла написану саме їй і взяла її до свого репертуару, а також зізнання глядачів і самого Миколи Негоди („Степом, степом...» якого розпачем, болем і тугою шматує людські душі по різних світах), що їх шокувала моя пісня „У Холодному яру», і високий вереск: „Бра-а-во!» з переповненої зали театру – на 75-річному ювілеї Миколи Негоди – усе те було з траєкторій людських душ і моєї. Ось ще кілька її віддзеркалень:




ХТОСЬ

Палахкотить
На вітрі твоє плаття...

Неначе Хтось
Розпалює багаття.

Хотів дощу я
Випросити в неба.

Та Хтось згори обмовився:
„Не треба».



* * *
Виряджаєш
До осені сказу...
А вона й не здригнеться.
Ні разу.
Вже і сліз в неї більше нема.
Вже й не осінь бо це.
Вже зима.

Виряджаєш...
Ну що ж –
Я вже йтиму.
Ні,
Не осінь то
Бавилась димом
І струмку
Наступила на горло –

Вороння на деревах вже
Чорно.


* *
А музика – не звуки то.
А музика – то очі
В плачу
Мене від себе
Пускати неохочі.



* * *
У пишношатих теремах
Не чуть крізь галаси весільні,

Як прилетів хапливий птах
І дідизни дзьоба насіння.

І вириває з рушників
Шматками хрестики червоні,

І нам лишаються думки –
Немов у глеї вгрузлі коні.



ПАГОНИ

Я встою, - сказав би. Та годі,
Вже падав під розпачем я,
Коли у шаленстві мелодій
Губилась прадавня твоя.

Невже все іде навпропаще.
Щодалі – всиха родовід.
І падаю стрімко на хащі
З віків розчепірених віт.

Чи вигнеться пагонів купа
Й мене перехопить: „Постій!» –
Чи, в землю устромлений руба,
Мене проштрикне сухостій.


ВЛАДА

Хвиля за хвилею падає, падає...
Хвиля за хвилею – листя зліта.
У недосяжних високостях влада є.
Ради ні в кого вона не пита.

Справно за темінню мружиться досвіт.
Знову, як завжди, минеться зима.
Мерзнуть дерева, як велетні босі
Й кожне хтось ніжно згори обійма.

Може й над нами когось обігріє –
В темряву ночі і бозна-куди
Із димаря затісних чорториїв
Сонним в’юном підіймається дим.


НЕМОВЛЯ

Збурунений і напнутий дощем –
Грім над землею ворухнувся ще
Відгомоном падіння і утоми...
Не громовиці нас питають – хто ми.

Натомість слів, як вчуєш белькотіння,
Як ув очах, біди твоєї тінню,
Я сплутаю слова, слова й вимову.
У світ дитинний я полину знову.

Обіймуться нехай громи й земля,
Коли в мені помре те немовля...


 ќћћ≈Ќ“ј–»»
≈сли ¬ы добавили коментарий, но он не отобразилс¤, то нажмите F5 (обновить станицу).

, * , !
*
*
mailto:
HTTP://
*



  При полном или частичном использовании материалов ссылка на Интеллектуально-художественный журнал "Дикое поле. Донецкий проект" обязательна.

Copyright © 2005 - 2006 Дикое поле
Development © 2005 Programilla.com
  Украина Донецк 83096 пр-кт Матросова 25/12
Редакция журнала «Дикое поле»
8(062)385-49-87

Главный редактор Кораблев А.А.
Administration, Moderation Дегтярчук С.В.
Only for Administration